Вона не преться за масами, не женеться за модою,

 Живить себе образами, тішить себе свободою.

З тусовок пафосних вона відверто сміється,

Зате годинами сидітиме в бібліотеці.

Хто хоче стати їй другом повинен бути готовим

Латати рани душі відвертим лагідним словом.

Та кожного, хто до неї, впритул наближається,

Вона панічно боїться, вона відверто лякається.

Її життя – наче вічно незарахована сесія,

Її нормальний життєвий стан – глибока депресія.

І кожному претенденту вона готова кричати:

Люди! Не лізьте в душу, щоб там гадити і плювати!...

Люблю цю пісню,а особливо написані рядки...