Вона не преться за масами, не женеться за модою,
Живить себе образами, тішить себе свободою.
З тусовок пафосних вона відверто сміється,
Зате годинами сидітиме в бібліотеці.
Хто хоче стати їй другом повинен бути готовим
Латати рани душі відвертим лагідним словом.
Та кожного, хто до неї, впритул наближається,
Вона панічно боїться, вона відверто лякається.
Її життя – наче вічно незарахована сесія,
Її нормальний життєвий стан – глибока депресія.
І кожному претенденту вона готова кричати:
Люди! Не лізьте в душу, щоб там гадити і плювати!...
Люблю цю пісню,а особливо написані рядки...